Акумулятори не скорочують викиди парникових газів в атмосферу в енергетиці

Акумулятори та інші технології накопичення та збереження електричної енергії (гідроакумулюючі станції, газ під тиском, сольові розчини тощо) вважаються частиною так званих “зелених технологій”, а їхнє використання вітається як шлях до поширення застосування альтернативних джерел енергії та зменшення викидів парникових газів в атмосферу.

Але накопичення енергії ховає в собі “неприємний секрет”, пише Девід Робертс у статті, яку публікує видання Vox.

Те, як ці технології використовуються зараз в США, навпаки викликає збільшення шкідливих викидів в атмосферу та активніше використання традиційних методів генерації зі спалюванням викопного палива.

Важливо розуміти, що методи накопичення електроенергії зараз необхідні для того, щоб мати можливість підключати потужні альтернативні джерела енергії до електромережі та вирівнювати споживання енергії вночі (накопичувати, бо вона дешева) і вдень (віддавати в мережу), але для того, щоб вони не погіршували ситуацію з викидами парникових газів, їхнє застосування має враховувати важливі стратегічні міркування.

На сьогодні такі стратегічні міркування не враховуються, доводить автор статті.

Використання систем зберігання електроенергії для арбітражу її споживання протягом доби викликає збільшення викидів через наступне:

  1. Якщо акумулятор зберігає вночі частину дешевої енергії вироблену традиційними тепловими станціями на вугіллі, а потім віддає її в мережу вдень, то ця модель конкурує з порівняно “чистими” газовими електростанціями комбінованого циклу (NGCC). Загальний ефект буде на користь теплових станцій, а це означає збільшення викидів.
  2. Енергія зберігається з втратами. Системи акумулювання здатні, в залежності від технологій, повертати в мережу лише від 40 до 90 відсотків того, що отримали з мережі. Отже, втрати означають необхідність більшої генерації щоб їх компенсувати, а це знову таки збільшення викидів в атмосферу.

Яким чином пропонується вирішувати цю проблему? По-перше автори досліджень, які цитуються в статті, вважають за необхідне введення в практику “ціни на вуглець”, щоб змусити власників акумулюючих систем рахуватися з обсягом викидів СО2 в атмосферу.

По-друге, необхідно модернізувати підходи до регулювання регіональних систем енергопостачання, які не розраховані на використання технологій збереження енергії. На шляху використання акумуляторів енергії є ціла купа штучних перешкод, які необхідно усунути.

По-третє, накопичувачі енергії здатні виконувати більше корисних функцій, ніж тільки добовий арбітраж електрики. Вони здатні задовольняти вимоги і різні потреби широкого кола споживачів. Комплексне використання для різних цілей збільшить економічний ефект від застосування таких систем.

Наприкінці статті автор приходить до висновку, що дійсно вирішити проблему ефективного використання систем зберігання енергії можливо лише у комплексі з іншими проблемами ринку електроенергії і зробити це можливо виключно в умовах вільного ринку. Ринок, а не чиновники, має вирішувати – де і  які системи накопичення енергії мають будуватися і які функції виконуватимуть.

Автор не заперечує необхідність модернізації державного регулювання з урахуванням особливостей певних технологій, але на його думку, раціональне розміщення систем акумулювання, тобто вирішення технічних завдань, що мають складні і неоднозначні наслідки, це якраз той тип проблем з яким найкраще справляється саме вільний ринок.